У недавньому тексті про нові діаспори на українському материку та в країнах Європи я торкнувся складної теми. Роз’єднання серед кримських татар через зміну способу життя народу та формування різних пріоритетів серед тих, кого окупація та війна розкидали по всьому світу. 

Вперше ці процеси відбуваються в умовах сформованих національних інститутів та дискусійних майданчиків, а отже, є можливість переосмислити досвід попередніх вигнань, депортацій та добровільно-примусових еміграцій.

Спроби посіяти розбрат між різними групами населення шляхом поширення фейкових новин та навішування ярликів поки що виявилися марними. У 2014–2015 роках були спроби перетворити нечисленних кримських татар на материку на «київських татар» або «втікачів». 

Втікають із в'язниці та від дружини (чоловіка). У всіх інших випадках людей або позбавляли можливості в'їжджати до Криму з політичних причин або погрожували в'язницею.

Спроба навісити ярлики не вдалася. До великої війни вона остаточно провалилася на тлі кількох анекдотичних випадків у Криму, коли найяскравіші колабораціоністи, привласнивши частину щедрих російських бюджетів, по-справжньому втекли з Криму — хто до Туреччини, як Руслан Бальбек, а хто до США, як Сейран Мамбет.

Зараз з’являються спроби застосувати такий прийом щодо кримських татар у Німеччині, Бельгії, Польщі та Ірландії. Неглибокий аналіз акаунтів, з яких поширюються подібні образи, показує, що в 70% випадків коментарі та дописи, спрямовані на розпалювання  внутрішньої ворожнечі, запускають через ботів і закриті профілі з кримськотатарськими іменами, решту 30% ділять між собою особи, заплямовані співпрацею з російськими злочинцями, та корисні ідіоти.

Об’єктивний страх перед добровільним залишенням Батьківщини, безперечно, існує. Травма від тотальної зачистки Криму в 1944 році може викликати фантомні болі через кожний новий переїзд кримського татарина чи кримської татарки. 

Але, по-перше, національне гасло «Киримда яша» (живи в Криму), прийняте на всесвітньому конгресі кримських татар в Анкарі у 2015 році, ніхто не скасовував. 

По-друге, традиції ненасильницької боротьби передбачають, що в разі небезпеки потрапити до в’язниці або опинитися у війні проти України — краще покинути Крим. Хтось при здоровому глузді наважиться назвати втікачку Айшу Сейтмуратову, яка після мордовських таборів десятки років прожила у США?

По-третє, у будь-якого суспільства та нації є непопулярні теми, про які можуть говорити фахівці, але які не знаходять відгуку у більшості, що й стає причиною перемог популістів серед ідіотів.

Тому я не буду вступати в суперечки з ботами та злочинцями. Цей текст — скоріше заспокійливе для тих, хто піддається впливу корисних ідіотів і щиро переживає внутрішню драму через нові діаспори в Європі та Північній Америці.

Багато європейських країн не виживуть без мігрантів, але саме в суспільствах із найбільшим старінням та скороченням населення набирають сили пронацистські та ксенофобські партії. До сирійської війни Туреччина була експортером наймасовіших економічних міграцій до Європи, але, прийнявши кілька мільйонів сирійців, країна несподівано проявила свою нетерпимість, назвавши мігрантів джерелом своїх бід. До українців наймасовішими мігрантами в Європі були поляки, які зараз масово відстоюють право самої Польщі бути винятково польською….

Яке все це має відношення до кримських татар? Пряме за модулем із протилежним знаком. Будучи одним із найбільш відкритих до світу мусульманських народів, який легко знаходить спільну мову з представниками інших релігій і культур у повсякденному житті, ми дуже консервативні з точки зору національної єдності та самозбереження. 

Ця риса дозволила нам зберегти мову в умовах повної заборони на її вивчення та депортації до країн Центральної Азії, де через схожість мов ми мали б асимілюватися за одне покоління. Але ця ж риса перетворює нас на капсульну націю, яка не має власних лобістських можливостей у світі. І відсутність впливових діаспор, представники яких інтегровані в економічне та політичне життя Європи, була головною (якщо не єдиною) причиною кримськотатарської самотності.

Згадаймо спроби організувати донорські конференції для відшкодування кримськотатарських втрат за участю міжнародних партнерів України ще до окупації Криму. Кілька разів навіть вдавалося зібрати послів багатьох європейських країн у київському «Хаятті». Ідеї всім подобалися, проблему розуміли, але нічого не відбувалося. І головна причина не в якійсь змові чи відсутності емпатії. Світ не знав кримських татар. Особисто живого кримського татарина майже ніхто не бачив. Крім окремих фахівців у політиці, історії чи тюркології, мало хто з європейців бував у Криму. Останні масові спогади про Крим у Франції, Британії та Італії пов’язані з участю народів цих країн у Кримській війні 1853–1856 рр.

Але між усвідомленням існування народу та діями на його підтримку лежить непереборна прірва. Те, що ви знаєте про існування туарегів у Малі чи тамілів в Індії та Шрі-Ланці, ніяк не змінює ситуацію для тамілів і туарегів. Але якщо таміл є вашим сусідом, колегою або партнером, то ваша емпатія виходить на зовсім інший рівень. У вас з’являється особиста емоція, особисте ставлення або особиста вигода, яку можна обміняти на ваш вплив.

Навіть присутність представників Меджлісу в Німеччині чи США ще з 1990-х років не вирішувала головну проблему – маркетингову. Кримських татар тоді політично можна було «продати» європейській політиці так само, як мешканців Атлантиди чи інопланетян. 

Зараз, коли окупації та війни вже загрожують самим європейцям, вони починають переглядати події, і початковою точкою руйнування світового порядку стає анексія Криму. Цей факт у 2014 році спробували проігнорувати, формально обійшовшись санкціями, які для Москви нічого не означали. 

Тепер Москву треба карати по-дорослому. Кримські татари стають необхідним приводом для покарання. Чи є ми інструментом? Безумовно. Чи використовуватимуть нас у своїх цілях? Без сумніву. Ось тільки 12 років тому ми не були цікаві нікому, навіть як інструмент. І якщо розглядати політику як продовження економіки, то ми нарешті вийшли на IPO, і багато в чому від нас залежить — чи будемо ми просто чиїмись проксі (спойлер: навряд чи, занадто багато досвіду й обережності), чи перетворимо це на взаємовигідний процес. З нами складно. Ми не готові перетворюватися на партизанів і герилу. А інші методи роботи з націями, що борються за визволення, спецслужбам майже невідомі. 

Наше використання може ґрунтуватися лише на довгострокових стратегіях. І поки що й світ, і кримські татари змушені вигадувати кримськотатарський велосипед.

Саме тому важливо усвідомити, що якщо поява кримськотатарських діаспор є доконаним фактом, то є лише два варіанти: або розпалювання недовіри та взаємне ослаблення як тих, хто залишився, так і тих, хто виїхав, або створення можливостей. 

Зараз ми лише на початку шляху, коли багато мігрантів у Європі живуть у непевних умовах, погано володіють місцевою мовою та не мають соціального капіталу. Але з роками виросте покоління інтегрованих кримських татар, які чудово знають і своє походження, і свою нову країну. 

Від нас, сучасників, залежить, чи захочуть вони втекти від кримськотатарського батога й швидше асимілюватися, чи самі приготують «пряник», просуваючи інтереси кримських татар перед європейськими суспільствами та урядами.