Цю фразу - але без знаку запитання - днями вимовив колишній спікер турецького парламенту, багаторічний заступник Ердогана у ті часи, коли той ще був прем’єр-міністром. Бюлент Аринч не просто політичний пенсіонер. Він співзасновник панівної партії Справедливості і Розвитку. Це дає йому пожиттєву можливість бути делегатом будь якого партійного з’їзду.

Фраза “Туреччина не Азербайджан” стала відповіддю на запитання опозиційного телеканалу Sözcü про можливість передачі влади від чинного президента до його сина - Біляла Ердогана.

В перший день 2026 року світові медіа дали новину про півмільйонний мітинг в Стамбулі на підтримку миру в Газі. В Україні це повідомлення з’явилося на найпопулярнішому інформаційному ресурсі УП. Проте мало хто звернув увагу на головну режисерську задачу цієї події на Галатському майдані. Вона була не про мир і не про Газу. 

В історичній частині міста відбулася наймасштабніша презентація молодшого сина чинного президента перед паствою і виборцями.

Медійна активність Біляла Ердогана стрімко зросла в другий половині грудня. Він почав коментувати внутрішньополітичні події на провладних телеканалах, але для фінальної презентації Ердогана II обрали тему, добре прокачану по всьому світу: Газа і страждання палестинців від “світового сіонізму”. Білял Ердоган мав перетворитися на захисника мусульман в статусі шейх-заде (кронпринца). 

Таким чином мова йде не просто про пост президента, а де-факто вакансію халіфа мусульманського світу, яким Ердогана-старшого вважають його прибічники впродовж 23-річного перебування їхнього кумира в кріслах прем’єра і президента.

Саме ця неофіційна “халіфська” місія висунула другого сина чинного президента на поверхню і усунула від участі в операції “спадкоємець” іншу членкіню родини Ердогана - Сюмейє Ердоган Байрактар, молодшу доньку президента.

Її ім’я у попередні роки згадували навіть противники Ердогана, натякаючи, що жінка-лідерка, яка представлятиме консервативну владу, може пом'якшити взаємини між двома частинами турецького суспільства, що поділено навпіл майже на рівні частини: за Ердогана і проти. Сюмейє Ердоган робила правильну кар’єру, створивши велику жіночу громадську організацію KADEM (Кадин ве Демокрасі Дернегі -  Жінки і Демократія). ЖіД навіть дозволяла собі захищати Стамбульську Конвенцію від нападок ультраконсерваторів, пояснюючі, що одноразова згадка в конвенції ЛГБТ+ спільноти націлена винятково на захист від насильства. Проте тоді, на початку 2020-х, Ердоган готувався до вирішальних виборів і заради підтримки найжорстокіших прихильників шаріату виключив Туреччину з цієї конвенції. Донька втратила популярність заради батьківської перемоги. Її ЖіД відмовчалася останньої миті щодо виходу країни з Конвенції, а сама пані Байрактар втратила німб прогресивної мусульманки в хіджабі, що знатна обійняти всі верстви складного турецького суспільства.

На роль спадкоємця розглядали і її чоловіка. Сельчук Байрактар, відомий як засновник виробництва успішних дронів, став світовою зіркою після перемоги Азербайджана у 40-денній війні із звільнення Карабаха. Тоді його безпілотники зіграли вирішальну роль для азербайджанської армії, а перші успіхи дронів в Україні проти російських окупантів 2022-го закріпили позиції Сельчука біля тестя.

Щоправда натяки на ймовірне перетворення місцевого Ілона Маска на спадкоємця народили купу жартів. 

Damat (турецькою зять) автоматично відсилає кожного турка до подій першої світової війни. Тоді за останнього султана Мехмеда Шостого головним візирем країни двічі був зять імператора Ферид Паша, якого частише називали Дамат Паша - пан Зять. Прем’єрство Ферида стало символом здачі залишків країни інтересам окупаційної коаліції Великобританії, Франції і Італії. Після перемоги Ататюрка зять був оголошений зрадником батьківщини і покинув Туреччину. Майже сто років ця історія працювала як щеплення проти недуги, якою хворіє східний світ - передавати державу у спадок молодшим членам родини.

Окрім Сельчука Байрактара кандидатом на трон був інший зять президента Берат Албайрак. 

Фінансист за освітою, Берат Албайрак очолив 2015-го міністерство енергетики і природних ресурсів, а 2018-го став міністром фінансів. Родина старшої доньки президента - Есри - була взірцем того, що президент пропагував для всієї країни. Четверо дітей, скромна дружина, яскравий енергійний чоловік. Зять Берат був буквально повторенням молодого Реджепа. Проте країна продовжувалася скочуватися у фінансову прірву, і невдоволення населення закінчилося відставкою зятя в листопаді 2020-го, про яку міністерство скарбниці і фінансів повідомило через Інстаграм. Водночас мережею ширилися чутки про історію з адюльтером і жорсткі розборки з цього приводу, але щодо всіх таких повідомлень старший зять президента отримав судову заборону на розповсюдження брехні. Після цього у публічному просторі Берат бей більше не з’являвся. 

У всіх цих внутрішньородинних праймеріз не брав участі лише старший син Ердогана - Ахмет Бурак. В інтернеті майже не знайти світлин президентського первенця. А все тому, що в 19 років, коли батько був ще мером Стамбула, Ахмет Бурак за кермом автівки вбив турецьку співачку Айше Танюрек, що переходила дорогу на зелене світло. Історія дуже темна. Одразу після трагедії всю вулицю відмили спецрозчинами і таким чином знищили уліки. Старший син Ердогана, що не мав водійських прав, був визнаний не винуватим, перебуваючи під час суду за кордоном. Винною визнали загиблу, але тим не менше Бурака Ахмета турки згадують не інакше як “Катіль Бурак” (тобто Бурак-убивця).

Слова “Туреччина не Азербайджан” у виконанні багаторічного соратника Ердогана, досвідченного і хитрого політика Аринча мають нагадати президентові той еволюційний шлях, що Туреччина пройшла від часів останніх султанів. Арешт його головного конкурента, мера Стамбула Екрема Імамоглу, Аринч охарактеризував не менш яскраво: “Півневі, що співає зарано, зазвичай відрізають голову”. Таким чином Аринч прямо сказав, що ув’язнений з березня 2025-го Імамоглу платить свободою винятково за свої президентські амбіції.

Проте схоже, що ані критика опозиції, ані слова вчорашніх соратників вже не впливають на  рішення Реджепа Ердогана. Наразі він обрав метод закатування в асфальт всього, що заважає його владі. Протягом 2025-го року в його партію перейшли 62 мери різних рівнів, яких обрали від конкуруючих сил, і більшість - це мери від Республіканської Народної партії. Якими методами вербували цих мерів, можна навіть не гадати на каві. Всі переходи відбулися після арешту Імамоглу і десятків мерів нижчого рівня. Проте рейтинги Ердоганівської партії не зрушили з місця. Його партія уперше за понад 20 років панування програла на місцевих перегонах 2024-го і з того часу вже майже два роки є другою за популярністю після Республіканської Народної партії Ататюрка.