Ця справа мала всі шанси показати світу, чий Крим. Коли у грудні минулого року польські правоохоронці затримали російського археолога Алєксандра Бутягіна, у кримських татар з'явилася надія: таке цінне поповнення обмінного фонду дасть змогу вийти на свободу бодай комусь із сотень кримських в’язнів Москви. Сподівання виявилися марними. 28 квітня росіянина обміняли на активіста Союзу поляків Беларусі Анжея Почобута, якого лукашенківська Білорусь 2021-го засудила на 8 років ув’язнення.

Працівник петербурзького Ермітажу, який брав найактивнішу участь у розграбуванні окупованого півострова, почувався у Європі цілком безпечно. Після лекцій у Празі та Амстердамі він планував виступ у Варшаві, а потім у країнах Балтії, тож затримання за запитом Києва стало і для нього, і для Кремля прикрою несподіванкою.

Україна написала запит на екстрадицію, польська прокуратура його підтримала, суд схвалив - здавалося б, що може піти не так?

Втім, викладачка польського університету Вістула, українська журналістка  Олена Бабакова вже тоді додала ложку дьогтю у бочку всеукраїнського оптимізму. Вона була певна: Бутягіна Києву не віддадуть. Адже польський суд вирішує лише питання можливості видачі затриманого. Остаточне рішення - за міністром юстиції. Ось що вона розповіла CEMAAT сьогодні:

‍“Не варто сприймати цей випадок як бажання поляків провчити Україну. У Польщі громадська думка зараз така, що країна забагато робить для України. Проте ексгумації [жертв волинських подій - Ред.] просуваються повільно, немає гарантованої пріоритетної ролі польського бізнесу у процесі реконструкції, от у Львові скандал з польською фірмою. А тут польські громадяни потерпають у російських та білоруських тюрмах, звісно їх варто витягувати в першу чергу. Якби Почобута обміняли у листопаді (як планувалося), ну і, наприклад, Україна рушила б з широкою програмою ексгумацій - тоді можна було б принаймні якось думати про екстрадицію, яку можна пояснити суспільству. А так - оскільки була потреба і суспільний запит щоб витягнути своїх при обміні - думаю, тут політичне рішення від початку було однозначне”.‍

Голова Меджлісу Рефат Чубаров у коментарі для СEMAAT повідомив, що сприйняв цей обмін з обуренням. Він вважає, що Польща чутлива в цих питаннях і навряд не поінформувала Київ про свої наміри. 

На своїй сторінці у фейсбуці голова Меджлісу порадів за звільнення польського журналіста, втім ігнорування світом катувань понад 350 кримських політв'язнів, більшість з яких кримські татари, Чубаров назвав імпотенцією міжнародного права.

Співрозмовниця CEMAAT, близька до МЗС Польщі, вважає, що кримськотатарська сторона мала активніше докладатися до співпраці з польським урядом. За її словами, Варшава, що визнала депортацію кримських татар геноцидом, при правильно проведеній роботі могла би зробити жест і для корінного народу Криму. Для представників кримських татар, зокрема і тих, хто активно бере участь у форумах корінних народів по світу, Варшава є транзитним пунктом у поїздках до Нью-Йорка або Женеви. У Польщі можна поїсти борща з чебуреками, проте, за твердженням нашої співрозмовниці, постійну комунікацію з друзями кримських татар у польській політиці ніхто не веде.

Керівник Кримськотатарського  Ресурсного центру Ескендер Барієв каже, що у перемоги зазвичай багато батьків, а невдача завжди сирота. Барієв очолює управління Меджлісу з правозахисної і міжнародної діяльності. За його словами, нікому в голову не приходило, що обмін Бутягіна відбудеться в обхід Києва. Коли в лютому 2026-го в рамках великого обміну вдалося витягти двох кримських татар, що боронили Маріуполь, це була велика удача, бо раніше Москва навідріз відмовилася говорити про обміни корінних мешканців Криму, вважаючи їх громадянами Росії. Часто обміни потребують втручання іноземних партнерів. Наприклад для звільнення Нарімана Джеляла підключали Ватикан. Проте, коли мова йде про засуджених по справі Хізб ут-Тахрір, то навіть мусульманські країни неохоче долучаються. І саме Бутягін міг стати тим активом, завдяки якому в Меджлісі планували звільнити тяжкохворих в’язнів - зокрема незрячого Олександра Сізікова та Ленура Халілова з четвертою стадією раку.

“Самопочуття прекрасне”, - заявив Бутягін, щойно опинившись на волі. “Мені досі в це не віриться”, - зізнався мародер пропагандистським медіа. Його обмін провели  на найвищому рівні за участі сімох країн, і головним посередником були США. Решта - Польща, Білорусь, Молдова, Румунія і невідомо, хто сьома - Литва чи… Україна. Задля обміну до Варшави прилетів спецпредставник Трампа по Біларусі Джон Коул. У формулі “п'ять на п’ять” обміняли двох громадян Молдови - завдяки Румунії, у керівництва якої склалися хороші взаємини з чинним керівником Білого дому. 

Крим, що є першою окупованою територією у цій великій війні, і має найбільшу кількість цивільних в’язнів, виявився зручним ресурсом для обміну між великими гравцями. Для РФ справа Бутягіна була принциповою, бо ставила під сумнів її контроль над півостровом. Арешт відомого в науковому світі професора був сигналом для решти світу: Крим є токсичним навіть через десятиліття після окупації. Сьогоднішня формула обміну показала, що наразі вартість російського, польського чи молдовського в’язня більша, ніж сотень кримців разом.