Ельвіра Кемаль — дослідниця кримськотатарської історії, яка живе в Німеччині. Публікуємо її нову статтю для турецького видання Yenidevir.

Наприкінці 1923 року двоє соратників — муфтій Криму Ібраїм Тарпі та його заступник Аджі Халіл Муслядин — вирушають до Туреччини, щоб присягнути останньому халіфу, Абдул-Меджиду II.

На той час Османський султанат уже припинив своє існування, і в багатьох мусульман жевріла надія на збереження халіфату за уряду Ататюрка.

Однак історія зіграла з Тарпі злий жарт. Поки делегація перебувала в дорозі, Туреччина зробила різкий поворот до світської держави. 3 березня 1924 року уряд Мустафи Кемаля Ататюрка офіційно скасував халіфат.

Прибувши на місце, кримські делегати виявили, що присягати вже нікому — халіфа вигнали, а на місці імперії постала Турецька Республіка.

Так розпочалася історія, в якій двоє соратників опиняться по різні боки барикад…

Крок назад заради двох уперед

Після встановлення влади більшовиків у Криму старі й традиційні інститути кримських татар не стали знищувати одразу. Адже спочатку радянська політика в Криму будувалася за принципом: «зробити один крок назад, щоб потім зробити два кроки вперед». І радянській владі справді довелося піти на багато поступок щодо кримськотатарського національного руху, згодом вона навіть проводила відому «політику коренізації та націоналізації». Але водночас було встановлено таємне стеження за всіма яскравими активістами. Потроху збирали компромат. А в середині 1920-х років мусульманський Крим опинився в епіцентрі ідеологічного шторму.

Місія до Константинополя

Ібраїм Тарпі був вихідцем із Бахчисарая, людиною консервативних поглядів. Свого часу він підтримував Номана Челебіджихана, але їхні шляхи розійшлися. Розкол стався через “жіноче питання”: Тарпі був проти емансипації кримськотатарської жінки.

1923 року Тарпі стає першим муфтієм уже радянського Криму. Тоді ж створюється Народне управління релігійними справами мусульман Криму (НУРДМК) — структура, яку радянська влада від самого початку жорстко контролювала. Саме на чолі НУРДМК Тарпі й вирушить із тією самою делегацією до Константинополя, про яку вже йшлося вище.

Розкол мусульман у Криму: «прогресисти» проти «консерваторів»

Крах Османського халіфату став каталізатором глибокого релігійного розколу в Криму. На з’їздах мусульман півострова відбувалися жваві дискусії. Доходило навіть до образ — так гаряче кримці сперечалися про політику Ататюрка та скасування халіфату. Тоді кримські мусульмани й розділилися на дві течії:

1. «Прогресисти» (оновленці) на чолі з Аджі Халілем Муслядином, який підтримував реформи Ататюрка, виступали за модернізацію ісламу. На той момент ці заклики збігалися з інтересами радянської влади.
2. «Регресисти» (традиціоналісти), прихильники Ібраїма Тарпі, які продовжували захищати стару халіфатську систему управління та чинили опір втручанню влади у справи віри. Варто зазначити, що згідно з документами ОДПУ, Ібраїма Тарпі підтримала більшість мусульман Криму, і «прогресистам» доводилося відступати, доки не втрутилися радянські спецслужби.

Втручання ОДПУ та бунт у Дерекої

Радянська влада вміло використала цей конфлікт. Щоб позбутися впливового й непокірного Тарпі, ОДПУ на черговому з’їзді «рекомендувало» не переобирати його муфтієм. У підсумку новим муфтієм стає лояльніший і «прогресивніший» Аджі Халіль Муслядин. До грудня 1925 року на черговому з’їзді духовенства розклад сил уже був очевидним: зі 122 делегатів лише 52 були муллами, а 70 — звичайними селянами, які не мали жодного стосунку до духовенства. Прихильники Тарпі, які ще недавно визначали релігійне життя Криму, тепер опинилися в меншості.

1927 року проти Ібраїма Тарпі почалися прямі репресії. Колишнього муфтія затримала прокуратура. Але влада зіткнулася з несподіваним опором… кримськотатарських жінок. Сотні мешканок села Дерекой (нині частина міста Ялти) вийшли на масові демонстрації на захист свого лідера. Цей акт громадянської мужності змусив владу тимчасово відступити й звільнити Тарпі. Попри тимчасовий успіх протестів, доля муфтія була вирішена. Незабаром Ібраїма Тарпі остаточно вислали з Криму, а «прогресивне» духовенство, виконавши роль інструменту в руках ОДПУ, згодом також зазнало репресій.

Управління справами мусульман Криму було скасовано 1928 року. А самого Халіля Муслядина репресували 1936-го. Кримський іслам вступив у найтяжчу фазу свого існування під гнітом тоталітарної системи.