Гуманітарна катастрофа в північному Криму залишається непомітною для світу. Вже майже місяць мешканці понад 300 сел навколо Ермені Базара (Армянська), Джанкоя та Яни-Капу (Красноперекопська) живуть без електро- та водопостачання. Їжу і питну воду їм доставляють волонтери. Води немає навіть у місцевих лікарнях, а окупаційна влада приховує інформацію про спалахи хвороб під час літньої спеки. На цих територіях мешкають близько 300 тисяч громадян, з яких кримські татари складають п’яту частину. “Понаїхавших” після окупації Криму серед них майже немає (якщо не рахувати окупаційних воєнних), бо нічого привабливого для життя тут ніколи не було…

Заочна дискусія про поневіряння мешканців північного Криму почалася  лише в турецькому інформаційному просторі. 

Спочатку публічну заяву зробила націоналістична партія Зафер (Перемога). Заступник голови партії Азмі Карамахмутоглу тиждень тому виголосив промову про кризу в північному Криму, що може поставити під загрозу життя кримських татар. Карамахмутоглу закликав Туреччину на міжнародному рівні порушити питання гуманітарної кризи задля пошуку термінових способів її подолання. Як діяти або що робити, Карамахмутоглу не сказав. Утім ця партія на місцевому політичному ринку займає найжорсткішу антиімігрантську політику - втім, воліла би замість афганців і сирійців переселити до Туреччини представників тюркських народів.

У відповідь з'явилися тексти лідерів кримськотатарської громади Туреччини, що звертають увагу на кілька деталей:

• Не допустити під виглядом розв'язання кризи евакуацію кримських татар з батьківщини в інші регіони України, РФ або Туреччину, бо вона буде черговою депортацією, яку закамуфлюють під акцію рятування;
• Називати Росію головним відповідальним за цю війну, не ховаючи причину і наслідки за загальними словосполученнями на кшталт “російсько-українська війна”;
• Бути щирими у підтримці кримських татар, що 12 років зазнають репресій в окупованому Криму.

Діаспорні лідери не зазначили, до кого звертаються, але знов-таки можна здогадатися, що їхній адресат живе там само, де й ті, хто почав публічну кампанію “врятувати кримських татар від російсько-української війни”. Щоправда діаспора теж не пропонує ніяких дій і до останнього часу не звертала увагу навіть на проблеми тих кримців, що шукали прихистку в Туреччині через репресії (мова насамперед про родини людей, яких переслідують по справі Хізб ут-Тахрір)

Обидві сторони полеміки озвучують слушні речі, обидві на загал виглядають захисниками кримськотатарського народу. Обидві уникають пошуку відповідей на запитання, як в умовах російської агресії і визвольної війни з боку України зберегти корінний народ на батьківщині.

Одна не готова звинувачувати  Москву в силу особливих взаємин між Ердоганом і Путіним, а також залежності турецької економіки від російського газу.

Друга сторона в своїх діях орієнтується на офіційний Київ і Меджліс, тому кримські татари перетворюються на інструмент, який має доводити свою відданість Україні і складати іспит на українськість будь-якою ціною.

Жодна зі сторін не готова порушити головне питання в цій війні для корінних народів: як не дати у полум’ї путінської війни на знищення “остаточно вирішити кримськотатарське питання”. Мова йде про будь які кроки щодо корінного народу, які можуть завдати непоправної шкоди його демографії.

Є і третій шлях, яким займаються громадські організації, що пишуть сотні текстів про кримських татар і виступають на різноманітних міжнародних конференціях з прав корінних народів. 

У цих акторів Росія звучить як агресор, проте також немає жодних дієвих пропозицій, як вивести з під нищівного удару кримських татар. 

Наразі невеликий досвід збереження автохтонних націй під час світових воєн є у Британської імперії. Частково це законодавство збереглося у канадців. У ХХ столітті в найбільшій імперії світу виникла проблема спалювання у кривавих війнах нечисельних націй. Щоправда лише наприкінці другої світової колонізатори офіційно визнали, що залучати представників корінних народів до власних воєн можна винятково на добровільній основі.