‍“Несподівано…”, - хором сказала редакція СЕМААТ, прочитавши цей текст. Його нам надіслав читач на ім'я Руслан Аблаєв - у відповідь на нещодавню публікацію, в якій кримськотатарський активіст Ельвіс Чолпух розповідає про старовинне свято Каланда і пропонує його відродити. Пана Аблаєва це обурило. Причому настільки, що він вдався до особистих образ на адресу Ельвіса Чолпуха та дивної погрози “ще з'ясувати, про що на сайті СЕМААТ взагалі думали”. Ми бажаємо шановному авторові успіхів у цьому розслідуванні, а от зневажливі висловлювання на адресу опонента попросили все ж таки прибрати. Все інше лишили без змін. ‍

“Сурогат релігії чи етноміф без етносу

Кримськотатарська культура, як виплавлена ​​з культур безлічі етнічних і релігійних груп, увібрала звичаї, традицій, обряди, міфи і легенди всіх цих груп. Сама по собі вона стала безцінним елементом нематеріальної спадщини та предметом вивчення істориків, етнографів, культурологів та релігієзнавців.

Важливо розуміти, що сумлінного вченого вирізняє не бажання представити культуру як строкату ковдру, а, навпаки, об'єктивність і неупередженість у поданні фактів. Головне завдання дослідника — це відображення щоденних культурних та духовних практик народу, а також уміння провести межу між сакральним та химерним.

Тут варто згадати радянських етнографів, котрі охоче збирали народні пісні, вірші, легенди, чаклунські ритуали але практично ігнорували релігійну літературу. Для людей модерну вона не була цікавою. Так само не були цікаві щоденні релігійні обряди. Однак для традиційного суспільства релігія — це основа, кістяк, навколо якого будується вся культура.

У Криму релігія служила найявнішим маркером відмінності, як про це говорить Ельміра Муратова: "Уруми не перейшли в іслам, а тому не стали частиною кримськотатарського народу". Ті ж кримські греки, які прийняли іслам - "отатарилися", і згодом стали частиною кримськотатарського народу.

Було у кримських греків таке свято – КАЛАНДА. Власне, в урумів і греків воно є і зараз. За своєю обрядовою частиною воно нагадує слов'янські колядки і органічно вписується в грецьку православну культуру, як колядки — в слов'янську. Цікаво, що перевдягання в шкури тварин напередодні зимового сонцестояння для захисту від злих духів, як обрядовий елемент свята, має язичницьке коріння, що сягає традицій готів і кельтів. Подібні обряди загалом властиві язичницьким культам, що робить їх цілком органічними і в цьому контексті.

А до чого тут кримські татари?

Кримські татари які проживали на південному березі Криму, або в результаті змішування культур, або від греків, що "отатарилися"(прийняли іслам), отримали те саме свято - каланда. Ми маємо свідчення, які вказують на це:

Варто також зазначити, що серед інших свят, Йил Геджесі, який у певних районах південного берегу Криму називали каланда, описано у книзі Рефата Куртієва «Календарні обряди кримських татар». Слід підкреслити, що поширення самих обрядів свята, дуже схожих на колядки, мало обмежений характер і відзначалося лише частиною кримських татар, які мешкали на південному березі Криму. І навіть там реакція на свято не була однозначною. Ось слова очевидця (повністю можна прочитати за  посиланням):

Взимку діти в Улу-Узені збиралися та колядували, кричали: «Каланда курта каркалича». На Хидирльоз-байрам фарбували яйця. Цього дня виходили на зелену галявину біля цвинтаря.

Амет-аг'а згадав як колядували в Алушті:

«Джамал, джамал, джалпах,

Башта кіїс халпах».

В Алушті не фарбували яйця. Одного разу мати Амета-аг'а пофарбувала яйця, але батько змусив викинути всі фарбовані яйця і сказав: «Маг'а явурларин шиї керекмей, котер ат».

А яке значення має це зараз?

Буквально днями на Cemaat media вийшла стаття, в якій дипломований психіатр, описує обряди свята, треба сказати без жодного посилання на джерела і з помилками (не варто було відхилятися в перекладі від вищезгаданої книги Р.Куртієва. Через це НЕфарбоване яйце на кобете з м'ясом курки та рисом перетворилось на фарбоване яйце на кобете з м'ясом півня). Окремо зазначу, що про "Караконджалів" жодної інформації знайти не зміг. Історики та релігієзнавці, що спеціалізуються на кримськотатарській традиції, з якими я спілкувався, так само не змогли дати мені жодної інформації. А виходячи з того, що жодних посилань у статті не було, особисто я схильний думати, що автор просто експропріював цього персонажа з чужої культури і приписав його в нашу. Однак, що мене збентежило найбільше — автор закликає відродити свято предків та відзначати його, дотримуючись усіх описаних обрядів.

Мої пращури такого свята не відзначали і відроджувати його, для мене особисто, як і для більшості кримських татар, не має жодного сенсу. Більш того, постає питання, як колядки сприйматимуться в контексті мусульманської культури кримськотатарського народу? Так само органічно, як у православних і язичників?

А навіщо тоді це все?

Коли людина обдарована уявою і хистом письменника-прозаїка, ми отримуємо "Володаря перснів", "Хроніки Нарнії", "Пісня льоду та полум'я" та іншу класику фентезі. А коли людина нічим не обдарована, але дуже хоче, ми отримуємо десакралізований міф. Такий міф потрібно чимось наповнити, і чим краще його наповнити, як не святами? Йил геджесі, Наврез, Йил баш (не special), Хидирлєз, Дервіза тощо. Можна ще дописати сюди Новий рік, День прапора і в принципі будь-яке свято, яке не має відношення до ісламу. Принцип простий: взяти будь-яке десакралізоване свято і зробити його частиною лору нового всесвіту киримли. Яскравий приклад квазірелігії з обрядами та ритуалами, але без духовності та сакрального змісту. Власна міфологія створена за лекалами радянських етнографів. У цьому контексті і Ораза байрам і Курбан байрам виглядають небезпечно, адже насамперед є частиною ісламської культури і належать до чогось більшого. А тому культуру киримли справді варто вихолостити, деісламізувати. З цього ракурсу назва статті: "Каланда: забута традиція кримців" звучить не надто добре. Я б запропонував: "Каланда: нова традиція кримців", адже новому народу потрібні нові обряди. Вони стануть традиціями та ляжуть в основу нової громадянської релігії. Найкращий етноміф для неіснуючої нації. Знімаю капелюха.

Питання до студії

З шановним автором статті ми ще поговоримо. А навіщо Cemaat media дають майданчик для тиражування таких статей?

Хто знає, про що вони взагалі думали, але це ми ще з'ясуємо.

"Камо грядєтє?"

А це питання варто, напевно, адресувати народу. Ким хочемо бути? Чи варто підточувати ісламську основу нашої культури язичницькими обрядами? Чи хочемо ми проміняти щось насправді сакральне і піднесене, на щось спустошене та абстрактне? Чи варто змінювати історію народу, до якого саме за допомогою релігії вливались інші етноси, на народ без історії? Чи потрібно слухати людей, які не мають жодної профільної освіти? Чи варто взагалі звертати увагу на людей, які використовують фрагменти історії, вирвані з контексту, для маніпуляцій та просування деструктивних ідей? Нехай кожен відповість собі.”