“Почті бєсшумно оні двіжутся по кримскім лєсам”, “каждий шаг по горной тропє может стоіть ім жизні, “дівєрсантам в штольнях оні нєсут смєрть”, “тє самиє ополчєнци, защітівшие кримскую вєсну”, “іх работа скрита от посторонніх глаз, но оні пєрвимі встрєчают угрозу”, “нєвідімий щіт полуострова” - пафосними штампами російські пропагандисти наввипередки вихваляють кримське військове утворення “Барс Крим”. Шукати слова для нових сюжетів про “гєроічєскіх парнєй” їм доволі легко: достатньо передивитися свої ж старі репортажі про кадирівський батальйон “Ахмат”. Саме він, судячи з усього, був взірцем для Сергія Аксьонова, коли той вирішив створити і собі кишенькове військо.

“Боєвой армєйскій рєзєрв страни” - розшифровку абревіатури явно вигадували після того, як придумали саму назву угруповання. Його члени були поплічниками та охоронцями Аксьонова ще з 2014 року. Спершу вони називали себе “кримскоє ополчєніє”, потім - “самооборона Крима”. Чи не кожен з учасників мав кримінальний досвід, а пізніше вишкіл з убивств бойовики проходили на Донбасі. У 2021-му угруповання отримало офіційний статус: Кремль почав через Росгвардію легалізовувати регіональні парамілітарні формування. З одного боку, це зробило їх контрольованими, з іншого - дало змогу сформувати неабиякий мобілізаційний резерв. “Гібридність”, яку так любить Путін, очевидна: жоден з бійців “Барса” не є військовослужбовцем, фінансується структура з місцевого бюджету та позабюджетних джерел, що, втім, не заважає їй бути частиною проекту Міністерства оборони РФ.

Свідки розповідають, що Аксьонов тішився кремлівській ідеї, як дитина: легалізація дозволила йому не лише вивести своїх бандитів із тіні, а й з чистим сумлінням витрачати на них вкрадені з кримського бюджету гроші. У 2023-му, після провалу “бліцкригу” російських військ в Україні, гауляйтер збільшив вливання і під виглядом “Барса” сформував цілу армію з кількох батальйонів. Відтоді Аксьонов публічно нею хизується, називаючи “найуспішнішим підрозділом територіальної оборони в Росії” та “зразком для інших прикордонних областей”. Про зразок, до якого прагнув він сам, Гоблін (кримінальне прізвисько Аксьонова - Ред.) воліє мовчати, але схожість очевидна. Те саме - лояльність та ефективність - прагнув показати Путіну Рамзан Кадиров, створюючи 2009 року свій батальйон “Ахмат”. До того, як зганьбитися в Україні і отримати образливу назву “тікток-військо”, кадирівська армія дуже допомагала своєму господарю з одного боку “тримати Чечню”, з іншого -  демонструвати Кремлю свою вірність та незамінність. Аксьонов так само прагне і повного контролю над півостровом, і політичного капіталу як “головний захисник російського Криму”.

Судячи із захоплення, з яким розповідають про “Барс Крим” пропагандистські телеканали, поки все йде за його планом. Аби потрапити в новинні сюжети, вступом в угруповання хизуються як чиновники (глава окупаційної Ялтинської адміністрації Янина Павленко), так і забуті російські зірки (співак Данко). Справжні ж бойовики “Барса” воліють залишатися за кадром, і це зрозуміло: багато з них познайомилися з Гобліном, коли разом із ним займалися рекетом та замовними вбивствами у складі злочинного угруповання “Сейлем”. Головна публічна фігура серед командування “Барса” - Сергій Здрилюк на прізвисько Абвер. 

Він колишній службовець контррозвідки кримського управління СБУ. Звідти його звільнили ще на початку 2000-х - через підозру у співпраці з російською розвідкою. Здрилюк пішов працювати до податкової міліції, але не втримався і там - цього разу через звинувачення у корупції. Інформація про можливу вербовку Здрилюка російськими спецслужбами є ключовою для розуміння його подальших кроків. Участь Абвера у “кримском ополчєніі” та співпраця з Ігорем Гіркіним найпевніше були наслідком тривалої агентурної діяльності, а не спонтанною зміною переконань. За багатьма свідченнями, ще у 2014-му Здрилюк особисто розстрілював українських військовополонених. Потім вступив у ПВК “Вагнер” та воював у Сирії. А коли повернувся, отримав депутатський мандат у Сімферопольській міськраді. Кадиров так само інтегрував своїх поплічників у владні структури - але і на цьому схожість не закінчується.

Як і “тікток-воїни” Кадирова, бійці кримського “Барса” в телевізорі та соцмережах штурмують горні вершини, продираються лісовими хащами та бігають узбережжям, шукаючи диверсантів. А у реальному житті - бряцають зброєю на ними ж встановлених блокпостах, щоб кримчани ані на хвилину не забували: вони живуть на окупованій території, війна завжди поруч.

Втім, відправляти своє військо у справжні бої Аксьонов не поспішає. За понад три роки російсько-української війни та за чотири роки існування “Барса” лише окремі його бойовики засвітилися на фронтах. Добре навчена та прекрасно озброєна кишенькова армія потрібна Гобліну поруч.