“Вдома у мене залишився улюблений кіт. Я благала його випустити, але вони цього не зробили”, – згадує у листах з в'язниці своє затримання 35-річна юристка та блогерка Людмила Колесникова. Тварині неймовірно пощастило: після трьох тижнів у зачиненій квартирі її врятували родичі заарештованої. А от господарка вже понад рік за ґратами і може провести в неволі ще 19, бо стаття, яку їй інкримінують, називається “зрада батьківщині”.

Таких, як Людмила, у кримських тюрмах нині 49, - кажуть правозахисники з “Кримського процесу”. Йдеться про в'язнів, чиї кримінальні справи вже передані до судів. За жодною не винесено виправдувального вироку. А цьогоріч “зрадникам” почали давати максимальні терміни – 20 років ув'язнення. Водночас по всьому півострову тривають необґрунтовані затримання, і судовий конвеєр набирає обертів. 

“Перші дві справи про держзраду були розглянуті за рік до повномасштабного вторгнення, - розповідає СЕМААТ кримський правозахисник на умовах анонімності. “До того ця стаття вважалася “екзотичною”, у місцевих суддів не було такої практики. Потім ще два роки ми спостерігали, як кількість таких справ потроху збільшувалася, але їх все одно були одиниці. А з минулого року почався бум - не було тижня, щоб у судах не розглядалися справи про державну зраду. І зараз ми бачимо, що цей потік не припиняється”, - каже мій співбесідник. 

Всі засідання у цих справах проходять у закритому режимі. Жоден сторонній спостерігач не може пересвідчитися, наскільки переконливі докази висуває звинувачення, наскільки послідовні свідки, а відтак наскільки справедливою є ухвала. Навіть прізвища підсудних окупанти приховують, і на сьогодні вдалося встановити менше половини жертв цих переслідувань.

Приклад вже згаданої Людмили Колесникової добре пояснює цю втаємниченість. До 2022 року вона працювала в ялтинській поліції, а після повномасштабного вторгнення поїхала до Ірландії як українська біженка. Влітку 2024-го до Криму довелося повернутися - померла мама. Людмилу заарештували просто на похороні. І звинуватили у державній зраді, коли знайшли в телефоні транзакцію на 25 євро - за дві марки “Укрпошти” з “російським військовим кораблем”. 

Окрім відвертої сфабрикованості справ, є й інша причина “таємничості” засідань. Правозахисники пояснюють: до таких справ допускають лише “перевірених” суддів-колаборантів, і певна репутація серед кримчан не гарантує їм безпеки. Скажімо, суддя Алла Хіневич у справі проти кримськотатарського політика Ленура Іслямова повністю проігнорувала тортури свідка. Так само вчинив Сергій Погребняк у справі проти Нарімана Джеляла і братів Ахтемових - мало того, суддя ще й відверто потурав хамству свідків-співробітників ФСБ та підказував їм відповіді. А суддя Наталія Кулінська у справі проти журналістки і правозахисниці Ірини Данилович дозволила адвокатам допитати тільки одного з шістнадцяти свідків, а потім проігнорувала доведений факт брехні поліцейського. 

Ще одне ім'я, яке одразу згадують кримські правозахисники у зв'язку з “епідемією зради” - Оксана Сенеджук. Навесні 2024-го 58-річну науковицю з Севастополя засудили на 15 років, бо вона, мовляв, стежила за російськими військовими кораблями і передавала інформацію в Україну. 

“Вона діяла безшумно й непомітно, як шпигунка часів холодної війни, спостерігаючи за стратегічними об'єктами та передаючи секретні відомості зашифрованими каналами своїм українським кураторам”, - пишуть про Сенеджук російські пропагандистські ЗМІ. Щоправда, не поточнюють, які військові таємниці могла побачити у севастопольській гавані філологиня за освітою: адже всі залишки Чорноморського флоту - до того, як їх перемістили до Новоросійська - стояли там на очах у всього міста. Щодо “зашифрованих каналів” також жодних роз'яснень. Усе набагато простіше, - кажуть Оксанині родичі. Вона ніколи не приховувала своєї проукраїнської позиції, а починаючи з 2022 року ще й вголос обурювалася через повномасштабне вторгнення.

Кричуще абсурдними називає докази у справах про зраду голова Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник. “Це може бути що завгодно. Від донату в 10 євро до того, що ви просто дивилися інтерв'ю Зеленського або підходили в Севастополі туди, де стояли кораблі Чорноморського флоту. Або взагалі відверто сфабрикована справа, де самі фсбівці закопали вибухівку, а потім вас туди привели, змусили розкопати і зняли на камеру”, - розповіла правозахисниця в інтерв'ю телеканалу “Настоящєє врємя”. 

Перевірити достовірність і доказовість висунутих звинувачень неможливо. Отримати коментарі або хоча б позицію підсудних у таких справах - теж. Адвокати, щойно вступивши у справу, дають підписку про нерозголошення, яка повністю позбавляє їх можливості давати будь-яку публічну оцінку процесу. Тому російські “бійці невидимого фронту” вільні у своїх фантазіях щодо будь-яких версій будь-яких подій. 

Одне можна стверджувати майже напевно: в кожній такій справі буде “український слід”. Як зазначають правозахисники “Кримського процесу”, майже в 90 відсотках випадків звинувачення пов'язані з роботою на українські спецслужби, а судові вердикти інтенсивно висвітлюються через федеральні та регіональні канали пропаганди. 

“Все робиться для того, щоб максимально залякати кожного. І скажу чесно, їм це вдається. Я люблю фотографувати, але у мене зараз і в думках немає взяти з собою фотоапарат навіть на прогулянку з собакою. Одного разу не втримався і сфотографував на телефон фантастичний захід сонця над містом з вікна автобуса. Довелося потім довго пояснювати бабці навпроти, що я не шпигун”, – розповідає мешканець Сімферополя. 

Саме це і є метою “епідемії зради”, - певні правозахисники. Залякування цивільного населення допомагає посилити і без того жорсткий контроль над окупованою територією, а заразом і зачистити її від потенційно нелояльних мешканців.